Бронхи це. Дихальна система

Дихальна система у тісній взаємодії із серцево-судинною та іншими системами бере участь у складних процесах газообміну між організмом людини і навколишнім середовищем.

Повітроносні шляхи — це система органів, яка забезпечує вентиляцію легенів. Вони складаються з кондуктивної, транзиторної та респіраторної зон. Кондуктивна зона пролягає до термінальних бронхіол і поділяється на верхні й нижні дихальні шляхи. До верхніх дихальних шляхів належать носова порожнина, носоглотка і гортань. Верхні дихальні шляхи здійснюють проведення, регулювання температури і вологості вдихуваного повітря, виконують захисну функцію.

Нижні дихальні шляхи складаються з трахеї та бронхів. Трахея має вигляд циліндричної трубки завдовжки 10—13 см, утвореної 17—20 незамкненими перснеподібними хрящами, з'єднаними сполучнотканинними зв'язками. Задня частина трахеї не має хрящів (перетинчаста частина). Слизова і підслизова оболонки трахеї мають характерну для кондуктивної зони будову.

Бронхи — це система шляхів, які служать для проведення повітря, діаметр їх зменшується від головних бронхів до бронхіол. Справа розрізняють головний, верхній частковий, стовбуровий, середній частковий і нижній частковий бронхи; зліва — верхній і нижній часткові бронхи. Часткові бронхи поділяються на сегментарні і субсегментарні, останні — на міжчасткові і внутрішньочасткові бронхи, які у свою чергу можуть мати 8—25 поділів залежно від локалізації та індивідуальних особливостей розгалуження бронхіального дерева.

Стінка трахеї та бронхів складається з декількох шарів: слизової оболонки, підслизового, волокнисто-хрящового, гладеньких м'язів.

Бронхи закінчуються бронхіолами, що переходять у термінальні бронхіоли, а останні — в респіраторні бронхіоли, які сполучаються з альвеолами (мал. 1).

Епітеліальний покрив слизової оболонки бронхів складається з псевдобагатошарового призматичного миготливого (війчастого, циліарного) епітелію, який на рівні субсегментарних бронхів поступово переходить у циліндричний війчастий епітелій, а на рівні термінальних бронхіол — в одношаровий кубічний війчастий епітелій. Респіраторні бронхіоли вкриті кубоподібними клітинами епітелію без вій, альвеоли — шаром альвеолярного епітелію, розташованого на базальній мембрані.

Серед клітин епітелію розрізняють війчасті (циліарні, миготливі), келихоподібні (секреторні), базальні і клітини Кла-ра. Назва війчастих клітин походить від цитоплазматичних виростів на поверхні у вигляді вій (волосин), кількість яких досягає 200 на одну клітину. Війчастий (миготливий) епітелій очищає органи дихання від забруднення. Ефективність цього очищення залежить від стану вій, товщини і стану слизового покриву.

Келихоподібні (секреторні) клітини є другими за чисельністю, їх співвідношення з війчастими клітинами складає 1:4. Келихоподібні клітини секретують слиз, який вкриває слизову оболонку бронхів і виконує захисну функцію (мал. 2).

У підслизовому шарі трахеї, головних, часткових, сегментарних бронхів розміщені бронхіальні залози, які продукують слизовий, серозний або змішаний секрет.

Бронхіальні залози разом із війчастими і келихоподібними клітинами входять до складу морфофункціональної структури — мукоциліарного апарату, який здійснює одну з форм захисту дихальних шляхів.

Базальні клітини розміщуються на базальній мембрані, а клітини Клара — у товщі слизової оболонки термінальних бронхіол.

Вважають, що клітини Клара беруть участь в утворенні поверхнево-активних речовин, які вкривають поверхню термінальних бронхіол.

Основною первинною морфофункціональною структурою респіраторної зони легенів є ацинус. Він являє собою сукупність розгалужень термінальної бронхіоли, яка поділяється на респіраторні бронхіоли з альвеолярними ходами, в які відкривається велика кількість альвеол. Стінка альвеоли є своєрідним аерогематичним бар'єром, через який здійснюється газообмін між кров'ю і повітрям. Він складається з альвеолярного епітелію, капілярного ендотелію, двох базальних мембран і міжмембранного простору з елементами сполучної тканини. Поверхня альвеол вкрита зсередини поверхнево-активною речовиною — сурфактантом (антиателектатичним фактором), завдяки якому і створюється поверхневий натяг. Від стану сур-фактанту багато в чому залежать фізіологічні процеси дихання і ступінь патологічних змін в ураженій легені.

Обидві легені мають форму зрізаного конуса, в якому розрізняють основу, верхівку і поверхні: реброву, діафрагмаль-ну і медіальну. Права легеня складається з трьох часток — верхньої, середньої та нижньої; ліва з двох часток — верхньої та нижньої. Останні складаються з бронхолегеневих сегментів, утворених тією частиною легеневої паренхіми, яка вентилюється сегментарним бронхом і його подальшими розгалуженнями.